Помер композитор і виконавець Vangelis

COVID-19 продовжує відбирати життя, у тому числі людей які сформували те як виглядає наш сьогоднішній світ. На 79 році життя від зупинки серця під час лікування коронавірусної хвороби помер грецький композитор, аранжувальник, мультиінструменталіст і піонер електронної музики Евангеліс Одіссееас Папатанасіу більш відомий як просто Ванґеліс (Vangelis). Біографія Вангеліса дуже нагадує великих композиторів минулого: вперше перед публікою вундеркінд виступив ще у 6-річному віці, ще до того як йому виповнилося 20 років заснував професійний колектив Formynx (пізніше перейменований Aphrodite’s Child), а згодом перебрався у одну зі світових “столиць музики”, Париж. При цьому своє грецьке коріння Ванґеліс не просто не забував а був одним з найбільш яскравих представників грецької культури на світовій музичній (та і не тільки сцені), як і інші учасники його гурту, що теж далеко пішли — співак Деміс Русос і ударник Лукас Сідерас. У 1978 році Ванґеліс взагалі повернувся в Грецію, хоча жив, фактично, на дві країни (якщо не весь світ) і помер в Парижі.

Перший сольний альбом Ванґеліса Fais que ton reve soit plus long que la nuit (Symphonie populaire), який вийшов у 1971 році був створний під сильним враженням і з безпосереднім записом революційних подій 1968 року у Парижі, однак вже того ж року Ванґеліс двома наступними альбомами, Hypothesis і The Dragon знаходить власне звучання, яке важко з чимось сплутати і стає одним з піонерів популярної електронної музики.

Ванґеліса цікавили космос, дика природа і фантастика, тож режисерів швидко почав цікавити Ванґеліс як композитор. Однак норовливий грек погоджувався на співпрацю лише за результатами повного прочитання сценарію і тільки якщо сценарій збуджував його власну уяву. Втім, коли погоджувався результати були приголомшливі. За музику до фільму Г’ю Гадсона “Вогняні колісниці” (Chariots of Fire) Папатанасіу отримав “Оскара”, а головна тема з фільму стала настільки хрестоматійною для сцен епічного подолання перешкод і бігу, що ви гарантовано чули її принаймні раз у житті, а скоріше за все значно більше.

Але, як це часто буває, “Оскар” не є єдиним параметром визнання і зовсім не завжди дається людині за її дійсний magnum opus. Таким в фільмографії (та і дискографії) Ванґеліса можна з легкістю вважати співпрацю з Рідлі Скоттом над культовою класикою “Той, хто біжить по лезу” (Blade Runner).

Написати нову музику ані для сіквела “Той, хто біжить по лезу 2049” (Blade Runner 2049), ані для по-своєму культової ігрової адаптації 1997 року (наш огляд) Ванґеліс не повертався, однак в обох випадках композитори (відповідно Ганс Ціммер і Бенджамін Воллфіш у фільмі і Френк Клепацькі у грі) сильно орієнтувалися на його напрацювання. Взагалі у відеоіграх музика Ванґеліса переважно звучала вже опосередковано на правах класики — тема з “Колісниць вогню” потрапляла у Track & Field (1983) та Kinect Sports (2010), “12 O’Clock” можна було почути у Drakkhen (1989), а 2002 FIFA Wold Cup закономірно використовував відповідний офіційний гімн івенту, написаний Ванґелісом. Продовжуючи ігрову тематику слід згадати, що комопзицію “La petite fille de la mer” написане Ванґелісом для документального серіалу “Апокаліпсис тварин” (L’Apocalypse des animaux) 1973 року було чудово використано у дебютному повнометражному фільмі українського режисера Олега Сенцова “Гамер” (про який трохи докладніше почитати можна тут). Саундтреки до документальних фільмів — окрема сторінка успіху Ванґеліса. На цій ниві він встиг попрацювати з такими майстрами як Жак-Ів Кусто і Жан-Мішель Кусто у 1992 році.

Я функціоную як канал, через який музика проступає з шуму хаосу.

— написав Ванґеліс у нотатках до свого 12-го сольного альбому Direct. Серед інших піонерів електронної музики він дійсно був одним з тих Прометеїв хто показав напрямок руху на десятиліття вперед і вплинув серед іншого на synthwave, vaporwave і взагалі чи не все що з приставкою “-wave”.